З історії польотів у космос
4 жовтня 1957 року запуском першого штучного супутника Землі розпочалася космічна ера. 12 квітня 2012 року – 51-ша річниця першого пілотованого космічного польоту людини. Цей політ був здійснений на кораблі “Восток” (виробничий індекс 3КА № 3), виведеному на орбіту ракетою-носієм 8ДО72До зі стартового комплексу площадки № 1 НДІП-5 Міністерства оборони СРСР 12 квітня 1961 р. о 9 год 6 хв 59 сек за московським часом. Здійснив політ пілот-космонавт Юрій Олексійович Гагарін (позивний – “Кедр”), запасним пілотом (дублером) був Герман Степанович Тітов. Посадка на Землю першого космонавта відбулася в той самий день о 10 год 55 хв за московським часом у районі дер. Смєловка Саратовської області. Тим самим була дана позитивна відповідь на питання про те, чи може людина жити й працювати в космосі.Політ тривав усього 108 хвилин, однак йому передував тривалий період підготовки космонавтів, створення ракети-носія, космічного корабля й служб наземних технічних комплексів, що забезпечували старт і контроль за космічним польотом корабля, функціонуванням його систем, пошук і евакуацію космонавта після 
приземлення.
приземлення. Відповідно до Постанови Центрального комітету (ЦК) КПРС і Ради Міністрів (РМ) СРСР № 22-10 від 5 січня 1959 р. для рішення завдань відбору й підготовки кандидатів у космонавти Науково-дослідний іспитовий інститут авіаційної медицини був перетворений у Державний науково-дослідний іспитовий інститут авіаційної й космічної медицини. У його структурі був передбачений спеціальний напрямок, начальником якого став доктор медичних наук, полковник м/с В.І. Яздовський. Одному з відділів інституту була доручена робота з відбору й підготовки перших кандидатів у космонавти. Співробітники цього відділу, а також лікарі НДАГ ВПС і Центральної лікарсько-літної комісії приступилися до розробки вимог до стану фізичної підготовки й здоров’я кандидатів у космонавти, системи їхнього відбору й підготовки.Перша інструкція з відбору космонавтів була розроблена в липні 1959 р. Відбору підлягали фізично здорові льотчики у віці не старше 35 років, ростом у межах 165-175 см і вагою не більше 75 кг. Вони повинні мати гарну загальноосвітню підготовку, досить високі технічні знання й бути всебічно фізично розвиненими. У цій самій інструкції, крім вимог до загальнофізичної підготовки, стану здоров’я й професійних якостей кандидатів, пред’являлися вимоги до їхніх морально-вольових якостей і добровільності прийнятого ними рішення.Відповідно до наказу Головнокомандуючого військово-повітряних сил (ВПС) № 00187 від 13.8.59 р. і на підставі директиви Генерального Штабу, комісія з відбору кандидатів на чолі із заступником Головкому ВПС генерал-полковником Ф.А. Агальцовим приступилася до роботи з попереднього відбору кандидатів у частинах ВПС. Бригади по двоє людей роз’їхалися по літних частинах винищувальної авіації.
Відбір проводився у винищувальних дивізіях 26-ої, 30-ої, 57-ої, 48-ої, 69-ої, 76-ої повітряних армій, а також у Червонопрапорній Військово-повітряній академії[2], Військово-повітряної інженерної академії ім. професора Н.Е. Жуковського й Державному Червонопрапорному НДІ ВПС. Одночасно силами лікарських комісій, організованих у ВПС ППО й ВМФ, такий же відбір проводився у винищувальних авіаційних полках ППО й ВМФ. Усього були вивчені справи 3461 льотчика-винищувача, з них у частинах ВПС – 1522 чоловік, ППО – 984 чоловік, ВМФ – 950 чоловік. У результаті вивчення даних особистих справ і характеристик командування було відібрано 347 льотчиків, з якими проведені особисті бесіди. При проведенні особистих бесід дотримувався принцип добровільності, при цьому відмовилися від участі в підготовці до космічних польотів 53 чоловік. Були визнані негідними 74 чоловік.Таким чином, у результаті проведеної роботи були визнані придатними для проходження наступного етапу відбору – обстеження в НДАГ – 225 льотчиків (ВПС – 140 чоловік, ППО – 56 чоловік, ВМФ – 29 чоловік). На всіх відібраних кандидатів у космонавти складені докладні характеристики, що відбивають, крім анкетних даних, особливості особистості льотчика.У НДАГ вперше у світовій практиці було організовано клініко-фізіологічне відділення космонавтів, начальником якого був призначений Є.А. Федоров. Там під керівництвом Н.Н. Гуровского здійснювався другий етап відбору з 154 чоловік, що надійшли в госпіталь. Спеціальне клініко-фізіологічне обстеження по новорозроблених методиках умовно розділялося на два етапи – відбір при клінічному обстеженні й відбір при спеціальному клініко-фізіологічному обстеженні.
Позитивний висновок Головної медичної комісії[3], у функції якої входило винесення остаточного експертно-медичного висновку за результатами стаціонарного обстеження кандидатів у космонавти, одержали 29 чоловік.Директивою Головкому ВПС від 11 січня 1960 р. був утворений Центр підготовки космонавтів ВПС. Начальником Центру підготовки космонавтів у лютому 1960 р. був призначений полковник м/с Е.А. Коропів. Начальник ЦПК підкорявся заступникові Головкому ВПС по бойовій підготовці через начальника служби авіаційної медицини ВПС. Місцем дислокації була обрана ділянка в Підмосков’я в районі залізничної станції Чкаловська, де розгорнулося будівництво учбово-тренувальної бази для підготовки космонавтів.У лютому 1960 р. відбір кандидатів до складу слухачів-космонавтів був завершений. Наказом Головкому ВПС Головного маршала авіації К.А. Вершініна від 7 березня 1960 р. на посаду слухачів-космонавтів у ЦПК ВПС були зараховані Анікєєв Іван Миколайович, Биковський Валерій Федорович, Волинов Борис Валентинович, Гагарін Юрій Олексійович, Горбатко Віктор Васильович, Комаров Володимир Михайлович, Лєонов Олексій Архипович, Нелюбов Григорій Григорович, Ніколаєв Андріян Григорович, Попович Павло Романович, Тітов Герман Степанович, Шонін Георгій Степанович. Потім протягом березня-квітня були зараховані ще сім льотчиків: Бєляєв Павло Іванович, Бондаренко Валентин Віталійович, Варламов Валентин Степанович, Заїкин Дмитро Олексійович, Рафіків Марс Закірович, Філатьєв Валентин Ігнатійович, Хрунов Євгеній Васильович. Останнім у загін був зарахований Карташов Анатолій Якович. Таким чином, 17 червня 1960 р. був повністю сформований перший загін у складі двадцяти слухачів-космонавтів.14 березня 1960 р. слухачі приступилася до теоретичних занять. Спочатку заняття проходили в Москві на Центральному аеродромі ім. Фрунзе, а з літа 1960 р. – у ЦПК. Першу вступну лекцію для слухачів-космонавтів прочитав професор В.И. Яздовський. Програма навчання сформувалася не відразу. Спочатку вона орієнтувалася головним чином на медико-біологічні проблеми космічного польоту (так, читалися “Основи космічної й авіаційної медицини. Забезпечення життєдіяльності в космічному польоті”) і 
фізичну підготовку слухачів. Потім програма підготовки поповнилася вивченням ракетної й космічної техніки, конструкції космічного корабля, спеціальних курсів астрономії, геофізики, кінозйомки, виконанням комплексу спеціальних тренувань і випробувань, заняттями різними видами спорту. У квітні-травні й серпні-вересні 1960 р. проводилася парашутна підготовка слухачів-космонавтів. У результаті тринадцять слухачів повністю виконали програму підготовки й одержали високу оцінку. Їм було привласнене звання “інструктор парашутно-десантної служби ВПС”. Потім із числа слухачів-космонавтів була створена спеціальна група для прискореної підготовки до першого космічного польоту. У неї були відібрані шість чоловік: П.Р. Попович, А.Г. Ніколаєв, Ю.А. Гагарін, Г.С. Тітов, В.С. Варламов і А.Я. Карташов. 16 липня за медичними показниками був відсторонений А.Я. Карташов, 24 липня – В.С. Варламов. Замість тих, що вибули, у групу були включені Г.Г. Нелюбов і В.Ф. Биковський. Ці шестеро одержали пріоритет притренуваннях, інші слухачі готувалися по менш інтенсивній програмі. Для слухачів спецгруппы був розроблений самостійний календарний план навчання, спеціальних випробувань і тренувань. В основу плану покладена програма підготовки космонавтів, затверджена Міжвідомчою науково-технічною радою по космічних дослідженнях АН СРСР і Головнокомандуючим ВПС. Підготовка космонавтів складалася з комплексу спеціальних медичних досліджень, випробувань і тренувань, різнобічної загальфізичної підготовки, вивчення об’єкта “Восток-3А”, а також спеціальних теоретичних курсів. У жовтні 1960 р. зі слухачами-космонавтами провели перші тренування в тренажері “Восток-3А” у ЛІІ, де на базі однієї з лабораторій був створений спеціальний тренажер, із грудня тренування стали регулярними.Положення про космонавтів Союзу РСР було затверджено Постановою РМ СРСР № 861-361 від 8 серпня 1960 р. А наказом ЦПК ВПС № 001 від 4 січня 1961 р. слухачі-космонавти спецгруппы – капітани Быковский В.Ф., Миколаїв А.Г., Попович П.Р., ст. лейтенанти Гагарін Ю.А., Нелюбов Г.Г., Тітов Г.С. – успішно виконали програму спеціальних медичних 
досліджень, випробувань, тренувань і гарні знання, що показали, спеціальних теоретичних дисциплін, були допущені до іспиту “на готовність до виконання обов’язків космонавта”.6 січня 1961 р. Головком ВПС підписав наказ про призначення комісії із прийому іспитів у першої шістки слухачів. У неї ввійшли представники ВПС, ОКБ-1, ЛИИ, заводу №918 і Академії наук СРСР. Головою комісії був призначений генерал-лейтенант Н.П. Каманін, заступник начальника бойової підготовки ВПС по космосі, керівник підготовки космонавтів. 14 січня 1961 р. завершилося медичне обстеження кандидатів. Рішенням Головної медичної комісії всі шестеро минулого допущені до виконання космічного польоту. 17 січня 1961 р. у філії ЛИИ перші слухачі-космонавти здавали екзамени з конструкції, експлуатації й навичкам керування космічним кораблем “Восток-3А”. Перші іспити на присвоєння кваліфікації “космонавт ВПС” приймали: генерал-лейтенант Н.П. Каманін, військові медики генерал-майор А.Н. Бабійчук, генерал-лейтенант Ю.М. Волинкін (ДНДІАІКМ), генерал-лейтенант В.Я. Жмутів (НДАГ), полковники В.И. Яздовський (ДНДІАІКМ) і Е.А. Коропов (ЦПК), а також академік Н.М. Сісакян (АН СРСР), К.П. Фєоктістов (ОКБ-1 ДКОТ), С.М. Алексєєв (завод № 918 ДКАТ), М.Л. Галлай (ЛИИ ДКАТ). Під час іспиту слухач-космонавт займав місце в кабіні діючого макету космічного корабля “Восток-3А” і протягом 40-50 мінут доповідав комісії про призначення корабля, його устаткуванні, про дії космонавта на різних етапах польоту від посадки в кабіну корабля на старті й до приземлення. Під час доповіді й після доповіді члени комісії задавали питання. У результаті двоє отримали оцінку “4″, інші – “5″. 18 січня в ЦПК відбувся екзамен зтеоретичного курсу космічного польоту. Всі шестеро здали іспит на “відмінно”. 25 січня 1961 р. Наказом Головкому ВПС № 21 всі шестеро були призначені на посади космонавтів. Із цього часу космонавти почали інтенсивну підготовку до першого польоту по одновитковій програмі.
20 лютого 1961 р. космонавти приступилися до занять на заводі № 918 по вивченню скафандра, крісла, переносного аварійного запасу. 17-24 березня 1961 г. космонавти перший раз відвідали НДІП-5 МО СРСР, де провели тренування в монтажно-іспитовому корпусі на космічному кораблі “Восток-3КА”.Якщо підготовка людей до космічного польоту почалася з 1959 р., то створення ракетно-космічної техніки для його здійснення розгорнулася на кілька років раніше, втілюючи в життя ще більш давні ідеї вітчизняних теоретиків космонавтики К.Э. Ціолковського, Ф.А. Цандера й ін.Щоб здійснити перший політ у космос, необхідно було створити й випробувати потужну ракету-носій, здатну вивести на орбіту корабель потрібної ваги, створити космічний корабель зі складною апаратурою, здатної підтримувати нормальні життєві умови для людини під час польоту, і апаратурою для керування й орієнтації корабля в просторі; треба було вирішити проблему повернення корабля, що входить в атмосферу з космічною швидкістю, і створити систему, що забезпечує безпечну посадку; необхідно було розробити засоби надійного зв’язку в польоті, наземну систему контролю за польотом корабля[4].Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів (РМ) СРСР 569-264 від 22 травня 1959 р. “Про об’єкт “Восток”" було встановлено, що головними організаціями по створенню об’єкта “Восток” є ОКБ-1, ОКБ-456, ОКБ-2 ДКОТ РМ СРСР, НДІ-885 ГК РМ СРСР по радіоелектроніці, НДІ-944 ДК РМ СРСР по суднобудуванню, НДІ-1 ДКАТ РМ СРСР, ОКБ МЕІ Міністерства вищої освіти СРСР, ДСКБ Спецмаш, НДІ-4 МО СРСР і низка інших.Триступінчаста ракета-носій (РН) 8ДО72ДО – перший носій пілотованих космічних кораблів (КК). У період перших запусків цю ракету-носій у пресі називали просто “потужною багатоступеневою ракетою-носієм”. Слово “Восток” стосовно до неї стало використовуватися з 1967 р., коли вона вперше була продемонстрована на авіасалоні в Лє-Бурже, у Франції. Її створили в ОКБ-1 в 1959-1960 р.р. на базі двоступінчастої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-7 (8ДО71) з додаванням 3-ої ступені від РН 8ДО72, що запускала до Місяця перші автоматичні станції. Виявилося, що ця місячна ракета після деяких доробок може вивести на орбіту КК масою 4,5 т. Перші два щаблі РН “Восток” повторювали конструктивно-компоновочну схему попередніх варіантів Р-7. Ця схема залишається незмінної для всього сімейства “сімок” (РН типу Р-7) дотепер. Киснево-гасовий ЖРД РД-0105 тягою 5,04 тс для третього щабля (блок “Е”) РН 8ДО-72 був розроблений в 1959-1960 гг. в ОКБ-154 ДКАТ під керівництвом головного конструктора С.А. Косберга разом з ОКБ-1.
Перший у світі пілотований космічний корабель-супутник був розроблений в ОКБ-1. Роботи із проектування пілотованого корабля почалися в проектному 9-му відділі під керівництвом М.К. Тіхонравова ще до запуску Першого супутника, на початку 1957 р., а 15 лютого 1958 р. С.П. Корольов поставив конкретне завдання – розробити одномісний космічний корабель для польоту людини в космос. Робота зі створення першого у світі КК для польоту людини була офіційно затверджена постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 травня 1959 р. № 569-264 по темі “Восток”. У ньому було поставлене завдання розробки експериментального варіанту корабля-супутника, що повинен був створити передумови для розробки супутника-розвідника, “а також супутника, призначеного для польоту людини”. Корабель проектувався розраховуючи на запуск носієм на базі міжконтинентальної ракети Р-7 з додатковим 3-м щаблем. Основні проблеми були пов’язані з поверненням космонавта на Землю. Ще наприкінці 1957 р. дослідження показали, що оптимальна форма апарата, що спускається – тупий конус (з округленим носом і сферичним днищем) діаметром близько 2 м. Однак до ескізного проекту ця ідея не дійшла. У квітні 1958 р. стало відомо, що перевантаження 10g цілком стерпне для пілота. Тому погодилися на вже вивчену конструкцію сфери зі спуском по балістичній траєкторії.У результаті досліджень і пророблень проектний відділ № 9 ОКБ-1 випустив звіт “Матеріали попереднього пророблення питання про створення супутника Землі з людиною на борті (об’єкт ОД-2)”, затверджений Головним конструктором С.П. Корольовим 15 вересня 1959 р. Головним проектантом став К.П. Фєоктістов, який сам злітав у космос в 1964 р. на першому багатомісному КК “Восток”. У звіті вказувалося, що за допомогою триступінчастої ракети на орбіту штучного супутника Землі (ШСЗ) можна вивести корабель масою 4, 5-5,5 т (залежно від 3-й щабля) з людиною й необхідним для його польоту встаткуванням. При балістичному спуску сферичного апарата перевантаження, що спускається, не перевищать 8-9 g. Щоб не ускладнювати конструкцію апарату, що спускається (СА) системою м’якої посадки, вирішили піти на катапультування пілота на висоті 8-10 км і посадку його на парашуті. СА повинен приземлятися окремо на власному парашуті. Устаткування для орбітального польоту й ТДУ розташовувалися над СА в окремому відсіку. СА при русі по орбіті був укладений усередині несучого корпусу головної частини РН. В ОКБ-1 відразу ж почали розробку конструкторської документації й видали технічні завдання в суміжні організації. У процесі проектування компонування корабля було істотно змінене, і приладовий відсік із ТДУ розташовувалися нижче апарату, що спускається. Уже в 1959 р. у 
виробництво пішли креслення на корпус корабля, до осені була в основному готова інша робоча документація.Завдання по здійсненню перших польотів людини в космос були визначені постановою № 1386-618 від 10 грудня 1959 р. У програму входили створення не лише пілотованого корабля-супутника “Восток-3″, що отримав індекс 3ДО, але й аналогічного за компонуванням, але відмінного за устаткуванням супутника “Восток-2″ (об’єкт 2ДО, пізніше “Зеніт-2″), а також спрощеного корабля “Восток-1″ (1ДО) для відпрацьовування систем. Фактичне керівництво роботами здійснювала Комісія Президії РМ СРСР з військово-промислових питань. На Раду Головних конструкторів на чолі із С.П. Корольовим покладало вирішення науково-технічних питань польоту людини в космос.У створенні корабля брали участь більше ста організацій і підприємств різних відомств.Головними підприємствами були: ОКБ-1 ДКОТ – виготовлення космічного апарата й доробка ракети-носія, ОКБ-456 ДКОТ – створення двигунів 1-й і 2-й щаблів РН, НДІ-885 ДКРЕ – створення систем керування РН, приладів системи керування корабля, ОКБ-154 ДКАТ – створення двигуна 3-й щабля РН, ОКБ-2 ДКОТ – створення гальмової рухової установки, ГСКБ Спецмаш ДКОТ – створення комплексу наземного встаткування, ОКБ-567 ДКРЕ – створення радиотелеметрической апаратури, НДІ-944 ГКС – створення апаратури систем керування РН і корабля, НДІ-4 МО СРСР, ОКБ МЕІ МВО РСФСР – розробка радіотехнічного комплексу засобів вимірів, зв’язку, служби єдиного часу, керування й спостереження за космічним кораблем, Філія ЛІІ ДКАТ – створення пульта пілота, НДЕІПДС ДКАТ – створення парашутних систем СА й крісла-катапульти, завод № 918 ДКАТ – створення скафандра, крісла-катапульти, Наза, ОКБ-124 ДКАТ – створення систем кондиціювання й терморегулювання, ДНДІАІКМ МО СРСР – практична підготовка космонавтів до польоту.26 квітня 1960 р. С.П. Корольов затвердив ескізний проект “Востока-1″. Одночасно з розробкою ескізного проекту йшло виробництво корабля. Спрощений корабель уже існував і був практично готовий до випробувань. Постановою Уряду від 4 червня 1960 р. № 587-238 “Про план освоєння космічного простору на 1960 і першу половину 1961 р.” встановлювалися строки запусків кораблів: травень 1960 р. – два кораблі 1КП (найпростіших) без системи життєзабезпечення (СЖО) ітеплозахисту; до серпня 1960 р. – три кораблі 1К для відпрацьовування систем корабля й розвідувальної апаратури; вересень – грудень – два кораблі 3К для відпрацьовування СЖО.15 травня 1960 р. з пускової установки першої площадки полігону Тюра-Там був здійсний пуск РН 8ДО72ДО, що вивела на орбіту Землі перший радянський космічний корабель-
супутник масою 4540 кг. Корабель 1КП не був оснащений системою життєзабезпечення, системою приземлення й не покривався теплозахистом. Усередині був установлений вантаж-макет, що імітує вагу людини. Через чотири дні ТАРС повідомив: “Відповідно до програми, 19 травня о 2 год 52 хв для здійснення спуска корабля… була передана команда на включення гальмівної рухової установки й відділення герметичної кабіни. Гальмівна рухова установка спрацювала, при цьому здійснювалася передбачена стабілізація корабля під час роботи… Однак у результаті несправності, що з’явилася до цього часу, в одному із приладів системи орієнтації… напрямок гальмівного імпульсу відхилилося від розрахункового…”[5]. Однак, незважаючи на це, перший політ найпростішого корабля 1КП вважали досить успішним.28 липня 1960 р. була почата спроба запуску другого космічного корабля-супутника. Це був уже повністю оснащений експериментальний корабель 1К №1: його СА був оснащений системою посадки й покритий теплозахистом. У контейнері, що катапультувався, розміщалися собаки Лисичка й Чайка. Через неполадки запуск не вдався, СА впав на території вимірювального пункту № 1. Собаки загинули. Ніякого повідомлення про цей пуск опубліковано не було.19 серпня 1960 р. був успішно запущений Другий космічний корабель-супутник (1К № 2) вагою 4600 кг. На його борті в установці, що катапультується, в спеціальному контейнері перебували собаки Білка й Стрілка. В окремому герметичному контейнері, розташованому в тій самій установці, що катапультується, перебували пацюки й миші, комахи, рослини й гриби. У СА були поміщені насіння різних сортів кукурудзи, пшениці, гороху, щоб перевірити вплив космічного польоту на їхню врожайність. Медично-біологічні експерименти, поставлені на кораблі-супутнику, дозволили довідатися про особливості життєдіяльності живих організмів у невагомості, про вплив на них радіації. 20 серпня по команді із Землі на кораблі був запущений цикл спуску. Була включена ТДУ, корабель зійшов з орбіти, і його СА успішно приземлився. ТАРС повідомив: “Корабель-супутник і капсула, що відділилася від нього, з піддослідними тваринами благополучно приземлилися… Собаки Білка й Стрілка після польоту й приземлення почувають себе добре”[6]. Уперше в історії людства живі істоти, здійснивши космічний політ, благополучно повернулися на Землю.1 грудня 1960 р. був запущений Третій космічний корабель-супутник із собаками Пчьолкою й Мушкою на борті. На борті перебували й інші піддослідні тварини. У добовому польоті корабель поводився нормально, але під час роботи ТДУ почалися неполадки. КК міг приземлитися поза територією СРСР, і на цей випадок на борті корабля 1К стояла система автоматичного підриву об’єкта (АПО), що підірвала апарат, що спускався. Собаки Пчьолка й Мушка загинули. Запуск останнього космічного корабля-супутника серії 1К (№ 6) із собаками Кометою й Шуткой відбувся 22 грудня 1960 р. Корабель виконав суборбітальний політ з максимальною висотою підйому 214 км, а СА із собаками успішно приземлився в Красноярському краї в 60 км від м. Тура.
Паралельно з літними випробуваннями спрощених експериментальних кораблів в ОКБ-1 ішла робота над пілотованим кораблем 3К. Проектанти К.П. Фєоктістова знайшли можливість прискорити його створення, відмовившись від частини передбачених проектом систем. Проект спрощеного “Востока” для польоту людини одержав індекс 3КА.10 вересня 1960 р. Д.Ф. Устінов, Р.Я. Маліновський, К.Н. Руднєв, М.В. Кєлдиш, С.П. Корольов і інші подали в ЦК КПРС доповідну записку, у якій пропонувалося прискорити роботи зі здійснення польоту першої людини в космос і виконати 1-2 пуски корабля “Восток-1″ у жовтні-листопаді 1960 р., два пуски “Восток-3А” у листопаді-грудні й здійснити орбітальний політ людини в грудні 1960 р. Підготовку пілотів планувалося завершити до 1 грудня 1960 р.[7] 11 жовтня 1960 р. вийшла постанова ЦК КПРС і СМ СРСР № 1110-462, у якій пропонувалося “здійснити підготовку й запуск космічного корабля “Восток” (3КА) з людиною на борті в грудні 1960 р. і вважати це завданням особливої важливості”[8]. Поспіх був викликаний тим, що американці планували перший пілотований політ свого астронавта на початок 1961 р. Після запуску Першого супутника втратити пріоритет в освоєнні космосу було не можна. На заводі № 88 почалося виготовлення кораблів серії 3КА для безпілотних випробувань і пілотованих польотів.КК “Восток-3А” (об’єкт 3КА) був призначений для пілотованого польоту по орбіті навколо Землі одного космонавта. Корабель складався із двох відсіків: апарата, що спускається (СА) і приладового відсіку з гальмінвною руховою установкою ТДУ-1. СА мав майже сферичну форму, мав три люки діаметром 1 м: один у ніг космонавта – технологічний, другий над його головою – для посадки космонавта в СА й катапультування, третій – люк парашутного контейнера. У СА було три ілюмінатори, зовні він 
покривався теплоізоляцією. У СА перебували запаси води, їжі і ємності для збору відходів. Космонавт протягом усього польоту перебував у рятувальному скафандрі СК-1, підключеному до бортової СЖО. СК-1 мав можливість підтримувати перебування космонавта в разгерметизованій кабіні протягом 4 годин і при катапультуванні на висоті 10 км. Скафандри СК-1 були розроблені й виготовлені на заводі № 918 під керівництвом головного конструктора С.М. Алексєєва. Космонавт мав можливість підтримувати двосторонній радіозв’язок із Землею по одній УКВ і по двох КВ-радіолініях (система “Заря”). КВ-передавачі системи “Сигнал” призначалися для передачі даних про самопочуття космонавта. Комплект радіоапаратури “Рубин”, розроблений ОКБ МЕІ під керівництвом головного конструктора А.Ф. Богомолова, забезпечував траєкторні виміри. В ОКБ МЕІ була розроблена й радіотелеметрична система “Трал”. На борті був широкомовний радіоприймач. Два комплекти приймачів і дешифрувальних пристроїв командної радіолінії забезпечували прийом на кораблі 63 керуючих команд. Для керування кораблем були система орієнтації й спуска “Чайка”, створена в ОКБ-1, оптичний орієнтир “Взор”, приладова дошка, пульт керування й ручка орієнтації, розроблені в ЛІІ. Приладовий відсік (ПО) являв собою два з’єднаних основами усічених конуси. У ньому розміщалася апаратура, що забезпечує роботу корабля в орбітальному польоті. Зовні на ПО розміщалися два комплекти газових ракетних двигунів (ГРД) системи орієнтації КК, що працювали на стислому азоті, який надходив зі сферичних балонів, що також розташовувалися на ПО. Крім того, на ПО розміщалися сферичні балони зі стисненим повітрям для СЖО, антени переговірної радіолінії Кв-діапазону, антени радіоконтролю орбіти (РКО), антена широкомовного приймача, антени системи “Сигнал”, антени радіотелеметричної системи, жалюзі радіатора-випромінювача системи терморегулювання, датчик сонячної орієнтації. Електроживлення систем корабля здійснювалося від срібно-цинкових акумуляторних батарей, створених у ВНДІІТ під керівництвом головного конструктора Н.С. Лідоренко.СА здійснював посадку по балістичній траєкторії. Парашутна система СА, розроблена в НДЕІ ПДС, мала витяжний парашут, гальмовий парашут, що розкривався на висоті 4 км, основний, він розкривався на висоті 2,5 км, і запасний парашути. Двигунів м’якої посадки СА не мав. Космонавт повинен був здійснити посадку окремо від СА. Він катапультувався із СА разом із кріслом на висоті близько 7 км, потім відділявся від крісла разом із запасним парашутом і аварійним запасом, що носиться (НАЗ). Спочатку витягався гальмовий парашут і на висоті 4 км – основной. Запасний парашут уводився у випадку відмови основного. При штатному польоті все керування кораблем відбувалося автоматично, однак космонавт мав можливість вручну зорієнтувати корабель і видати гальмовий імпульс для посадки. На систему ручного керування вирішено було поставити кодовий замок із шифром – через неможливість представити реакцію й дії людини в невідомих умовах космічного польоту. Кодове число (125) помістили в запечатаний конверт, вручений Ю.А. Гагаріну перед стартом.Надалі від кодового замка відмовилися.Кораблі 3КА для польоту людини могли бути готові не раніше лютого 1961 р. і 22 лютого Державна комісія під головуванням К.Н. Руднєва вирішила з метою прискорення відпрацьовування корабля запускати перший “Восток-За” з недоробками на початку березня, а другий – тільки після завершення випробувань повного комплекту апаратури. Перед другим пуском треба було виконати кілька катапультувань на старті, закінчити морські випробування скафандра й НАЗу, провести випробування нових осушувачів СЖО. Запуск першого корабля 3КА міг відбутися 2-3 березня, другого – 20-25 березня, а пуск із людиною – наприкінці березня або початку квітня.
9 березня 1961 р. був виведений на орбіту Четвертий космічний корабель-супутник (3КА №1). Програма польоту в точності імітувала одновитковий політ людини. Це був найважчий безпілотний корабель-супутник – 4700 кг. У кріслі пілота – манекен “Іван Іванович” у скафандрі. У СА розміщався контейнер (який не катапультувався) із собакою Чорнушкою. Апарат, що спускається, приземлився після одного витка навколо Землі в 260 км на схід від м. Куйбишева.16 березня 1961 р. космонавти вилетіли на полігон, причому спочатку полетіли в м. Куйбишев. 17 березня були на полігоні. З “шістки” у той час визначилися три першочергових кандидати: Ю.А. Гагарін, Г.С. Тітов, Г.Г. Нєлюбов. 20 і 21 березня 1961 р. на полігоні вони провели тренування з надягання скафандру, вивчали організацію приводнення й пошуку на воді. 25 березня космонавти повернулися в Москву.25 березня 1961 р. був запущений і успішно виведений на орбіту п’ятий космічний корабель-супутник (3КА №2) з манекеном і собакою Звьоздочкою.29 березня 1961 р. Державна комісія під головуванням К.Н. Руднєва заслухала доповідь С.П. Корольова про підсумки пусків семи КК “Восток” і про готовність до запуску людини. У цей же день під головуванням Д.Ф. Устінова відбулося засідання, на якому була підтверджена готовність до пілотованого польоту. Тоді ж прийняли рішення, що КК не буде мати систему аварійного підриву[9]. Пуск пропонувалося провести в період з 10 до 20 квітня.3 квітня 1961 р. відбулося засідання Президії ЦК КПРС. Після доповіді Д.Ф. Устінова Президія дала дозвіл провести перший у світі політ людини у космос. 5 квітня на полігон відправилася група космонавтів на чолі з Н.П. Каманіним. Космонавти летіли на різних літаках: на одному – Ю.А. Гагарін, Г.Г. Нєлюбов і П.Р. Попович, на другому – Г.С. Тітов, А.Г. Миколаїв, В.Ф. Биковський. За тиждень до старту Н.П. Каманін у своєму щоденнику зробив такий запис: “Отже, хто ж – Гагарін або Тітов? У мене є ще кілька днів, щоб остаточно вирішити це питання. Важко вирішувати, кого посилати на вірну смерть, і настільки ж важко вирішити, кого із двох-трьох гідних зробити світовою популярністю й навіки зберегти його ім’я в історії людства”[10].6 квітня С.П. Корольов, М.В. Кєлдиш і Н.П. Каманін затвердили завдання космонавтові на одновитковий політ. У ньому були зазначено мету польоту й дії космонавта при нормальному його ході, а також у позаштатних ситуаціях. У цей же день Ю.А. Гагарін і Г.С. Тітов примірили скафандри й підігнали під себе підвісну парашутну систему. Тоді ж відбулося закрите засідання Державної комісії з готовності корабля й ракети-носія до пуску. У підсумку голова комісії К.Н. Руднєв вирішив зробити запуск 11-12 квітня 
1961 р.8 квітня відбулося засідання Держкомісії. На ньому обговорили й затвердили завдання космонавтові на політ, заслухали доповіді про готовність засобів пошуку. Ю.А. Гагарін був затверджений першим пілотом, а Г.С. Тітов – запасним. Потім обговорили можливість допуску на місце посадки спортивних комісарів Федерації авіаційного спорту для оформлення польоту – як світовий рекорд. Вирішили: при складанні документів “не допускати розголошення секретних даних про полігон і носій”.10 квітня Н.П. Каманін повідомив Ю.А. Гагаріну й Г.С. Тітову про їхні призначення на здійснення першого космічного польоту. У цей же день відбулася зустріч К.Н. Руднєва, К.С. Москаленка, С.П. Корольова з усіма шістьома космонавтами. Були присутні також В.П. Мішін, Л.А. Воскресенський, Б.Е. Черток і ще близько 20 чоловік. Увечері відбулося врочисте засідання Держкомісії, де С.П. Корольов доповів про готовність корабля й ракети до пуску. Потім відбулася зустріч Держкомісії із представниками преси.11 квітня вранці РН 8ДО72К с кораблем 3КА № 3 вивезли на старт, а К.П. Фєоктістов провів заняття з космонавтами. Удень на стартовому комплексі Ю.А. Гагарін зустрівся з бойовим розрахунком, що готовив ракету й корабель до пуску. Після зустрічі Ю.А. Гагаріна й Г.С. Тітова розмістили в “будиночку” на 2-ій площадці, там вони, а також начальник ЦПК Е.А. Коропів і Н.П. Каманін провели ніч перед стартом. Космонавти пообідали “космічною” їжею.12 квітня спозаранку відбулося передпускове засідання Держкомісії. Космонавти в цей час надягали скафандри й прибули на старт о 6 год 50 хв. Ю.А. Гагарін доповів про готовність до польоту Голові Державної комісії К.Н. Руднєву, потім направився до корабля, його супроводжували провідний конструктор О.Г. Іванівський і провідний спеціаліст по скафандрах Ф.А. Востоков.О 9 год 6 хв 59 сек. КК із Ю.А. Гагаріним на борті стартував, о 9 год 9 хв відбулося відділення першого щабля. У повідомленні ТАРС про перший у світі польот людини в космічний простір говорилося: “12 квітня 1961 р. у Радянському Союзі виведений на орбіту навколо Землі перший у світі космічний корабель-супутник “Восток” з людиною на борті. Пілотом-космонавтом космічного корабля-супутника “Восток” є громадянин Союзу Радянських Соціалістичних Республік льотчик майор Гагарін Юрій Олексійович…”[11]. Після виведення на орбіту корабель став повільно обертатися. На вимірювальних пунктах почули голос Гагаріна: “Об’єкт трохи обертається вправо. Добре! Краса! Самопочуття гарне. Продовжую політ. Все відмінно проходить”. Ю.А. Гагарін спостерігав Землю, зірки й космічний простір, реєстрував показники приладів, усе записував на плівку бортового магнітофона й у бортжурнал. У невагомості від нього “сплив” олівець. У бортовому магнітофоні задовго до закінчення польоту закінчилася плівка, і Ю.А. Гагарін вручну перемотав її на середину й продовжив запис, тому частина запису польоту на плівці бортового магнітофону відсутній.Відразу після відділення корабля була включена циклограма посадки. О 9 год 51 хв почалася побудова орієнтації, і о 9 год 55 хв 10 сек корабель був зорієнтований для спуску з орбіти. О 10 год 25 хв 34 сек пройшло включення ТДУ, але вона виключилася за 0,5-1,0 сек до розрахункового часу. Після вироботки горючого магістралі наддуву двигуна залишилися відкритими, і в них, а також у кермові сопла по тангажу й рисканью під тиском близько 60 атм став надходити азот. Це призвело до закручування корабля. Дострокове відключення ТДУ порушило штатну циклограму спуска, і команда на автоматичний поділ СА й ПО не пройшла. Вони розділилися по резервному варіанті від термодатчиків на висоті 130 км (із затримкою від штатної циклограми на 10 хв). Катапультування пройшло на висоті близько 7 км. На спуску, крім того, до основного розкрився запасний парашут, а космонавт кілька хвилин не міг відкрити клапан подиху. В іншому посадка в районі дер. Смєловка Саратовської області була нормальною.Розрахункове місце посадки було в 110 км південніше м. Сталінграду[12], але космонавт приземлився з великим перельотом, у добре знайомих йому місцях: у м. Саратові він вчився, у м. Енгельсі проходив парашутну підготовку. ТАРС повідомило: “…О 10 годині 55 хвилин московського часу радянський корабель “Восток” здійснив благополучну посадку в заданому районі Радянського Союзу”. Про роздільне приземлення корабля й космонавта не повідомлялося. Першими людьми, яких після приземлення побачив Ю.А. Гагарін, були колгоспниця А.А. Тахтарова і її внучка Рита. На ЗИЛ-151 прибув майор А.Н. Гасієв, що доставив космонавта до ракетного дивізіону у дер. Підгір’я. Після доповіді по телефоні командирові дивізії ППО генерал-майорові Ю.С. Вовку Ю.А. Гагарін відправився до місця посадки корабля. На шляху його знайшов вертоліт МІ-4. На ньому Гагаріна доставили на військовий аеродром м. Енгельса, а звідти в м. Куйбишев. У літаку разом з Ю.А. Гагаріним вилетіли зам. командуючого ВПС СРСР генерал-полковник Ф.А. Агальцов, лікар В.Г. Волович, провідний інженер по спорядженню космонавта А.М. Бахрамов, спортивний комісар И.Г. Борисенко, кінооператор М.М. Рафіків. В.Г. Волович провів перше післяполітне обстеження Ю.А. Гагаріна. У м. Куйбишеві Ю.А. Гагарін був розміщений на обкомівській дачі. Там під головуванням К.Н. Руднєва пройшло засідання Держкомісії, на якому, крім членів комісії, були присутні секретарі обкому КПРС, командування Приволзького військового округу. Ю.А. Гагарін доповів і відповів на питання.14 квітня Указами Президії ВР СРСР Ю.А. Гагаріну привласнено звання Герой Радянського Союзу й “Льотчик-космонавт СРСР”. І в той самий день на борті літака ИЛ-18 Ю.А. Гагарін вилетів з м. Куйбишева в Москву. В 50 км від Москви літак зустріла сімка винищувачів МИГ-15 і зайняла місце почесного ескорту. В аеропорті Внуково відбулася врочиста зустріч першого космонавта планети Ю.А. Гагаріна. Ю.А. Гагарін відрапортував першому секретареві ЦК КПРС, голові РМ СРСР Н.С. Хрущьову про успішне завершення космічного польоту. Урочиста зустріч Ю.А. Гагаріна відбулася в Москві на Червоній площі. У Великому Кремлівському Палаці був влаштований прийом “на честь видатного подвигу вчених, інженерів, техніків і робітників, що забезпечили успішне здійснення першого у світі польоту людини в космічний простір, на честь першого у світі космонавта Юрія Олексійовича Гагаріна”. У Георгієвськом залі палацу відбулася церемонія вручення нагород Ю.А. Гагаріну. Секретар Президії ВР СРСР М.П. Георгадзе оголосив Указ про присвоєння Ю.А. Гагаріну звання Героя Радянського Союзу. Голова Президії ВР СРСР Л.И. Брежнєв вручив йому орден Леніна й Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.15 квітня ранком в ОКБ-1 пройшов мітинг за участю С.П. Корольова і Ю.А. Гагаріна. Ю.А. Гагарін підписав доповідь про політ на кораблі-супутнику “Восток”, що потім був включений в “Справу про рекорди першого космічного польоту”. АН СРСР і МЗС СРСР влаштували в московському Будинку вчених прес-конференцію, на яку були запрошені представники радянської й іноземної преси, дипломатичний корпус, члени президії АН СРСР, видні вчені, представники громадських організацій Москви. Після свого виступу академік А.Н. Нєсмєянов вручив Ю.А. Гагаріну золоту медаль К.Э. Ціолковського, якою Президія Академії наук нагородила героя за здійснення першого у світі космічного польоту на кораблі-супутнику “Восток”.16 квітня 1961 р. зійшов з орбіти й припинив своє існування, згорівши в щільних шарах земної атмосфери, останній щабель РН “Восток”, що вивів на навколоземну орбіту КК “Восток” з Ю.А. Гагаріним на борті.Так польотом Ю.А. Гагаріна на кораблі-супутнику “Восток” почалася ера польотів людини в космос.
Відбір проводився у винищувальних дивізіях 26-ої, 30-ої, 57-ої, 48-ої, 69-ої, 76-ої повітряних армій, а також у Червонопрапорній Військово-повітряній академії[2], Військово-повітряної інженерної академії ім. професора Н.Е. Жуковського й Державному Червонопрапорному НДІ ВПС. Одночасно силами лікарських комісій, організованих у ВПС ППО й ВМФ, такий же відбір проводився у винищувальних авіаційних полках ППО й ВМФ. Усього були вивчені справи 3461 льотчика-винищувача, з них у частинах ВПС – 1522 чоловік, ППО – 984 чоловік, ВМФ – 950 чоловік. У результаті вивчення даних особистих справ і характеристик командування було відібрано 347 льотчиків, з якими проведені особисті бесіди. При проведенні особистих бесід дотримувався принцип добровільності, при цьому відмовилися від участі в підготовці до космічних польотів 53 чоловік. Були визнані негідними 74 чоловік.Таким чином, у результаті проведеної роботи були визнані придатними для проходження наступного етапу відбору – обстеження в НДАГ – 225 льотчиків (ВПС – 140 чоловік, ППО – 56 чоловік, ВМФ – 29 чоловік). На всіх відібраних кандидатів у космонавти складені докладні характеристики, що відбивають, крім анкетних даних, особливості особистості льотчика.У НДАГ вперше у світовій практиці було організовано клініко-фізіологічне відділення космонавтів, начальником якого був призначений Є.А. Федоров. Там під керівництвом Н.Н. Гуровского здійснювався другий етап відбору з 154 чоловік, що надійшли в госпіталь. Спеціальне клініко-фізіологічне обстеження по новорозроблених методиках умовно розділялося на два етапи – відбір при клінічному обстеженні й відбір при спеціальному клініко-фізіологічному обстеженні.Позитивний висновок Головної медичної комісії[3], у функції якої входило винесення остаточного експертно-медичного висновку за результатами стаціонарного обстеження кандидатів у космонавти, одержали 29 чоловік.Директивою Головкому ВПС від 11 січня 1960 р. був утворений Центр підготовки космонавтів ВПС. Начальником Центру підготовки космонавтів у лютому 1960 р. був призначений полковник м/с Е.А. Коропів. Начальник ЦПК підкорявся заступникові Головкому ВПС по бойовій підготовці через начальника служби авіаційної медицини ВПС. Місцем дислокації була обрана ділянка в Підмосков’я в районі залізничної станції Чкаловська, де розгорнулося будівництво учбово-тренувальної бази для підготовки космонавтів.У лютому 1960 р. відбір кандидатів до складу слухачів-космонавтів був завершений. Наказом Головкому ВПС Головного маршала авіації К.А. Вершініна від 7 березня 1960 р. на посаду слухачів-космонавтів у ЦПК ВПС були зараховані Анікєєв Іван Миколайович, Биковський Валерій Федорович, Волинов Борис Валентинович, Гагарін Юрій Олексійович, Горбатко Віктор Васильович, Комаров Володимир Михайлович, Лєонов Олексій Архипович, Нелюбов Григорій Григорович, Ніколаєв Андріян Григорович, Попович Павло Романович, Тітов Герман Степанович, Шонін Георгій Степанович. Потім протягом березня-квітня були зараховані ще сім льотчиків: Бєляєв Павло Іванович, Бондаренко Валентин Віталійович, Варламов Валентин Степанович, Заїкин Дмитро Олексійович, Рафіків Марс Закірович, Філатьєв Валентин Ігнатійович, Хрунов Євгеній Васильович. Останнім у загін був зарахований Карташов Анатолій Якович. Таким чином, 17 червня 1960 р. був повністю сформований перший загін у складі двадцяти слухачів-космонавтів.14 березня 1960 р. слухачі приступилася до теоретичних занять. Спочатку заняття проходили в Москві на Центральному аеродромі ім. Фрунзе, а з літа 1960 р. – у ЦПК. Першу вступну лекцію для слухачів-космонавтів прочитав професор В.И. Яздовський. Програма навчання сформувалася не відразу. Спочатку вона орієнтувалася головним чином на медико-біологічні проблеми космічного польоту (так, читалися “Основи космічної й авіаційної медицини. Забезпечення життєдіяльності в космічному польоті”) і фізичну підготовку слухачів. Потім програма підготовки поповнилася вивченням ракетної й космічної техніки, конструкції космічного корабля, спеціальних курсів астрономії, геофізики, кінозйомки, виконанням комплексу спеціальних тренувань і випробувань, заняттями різними видами спорту. У квітні-травні й серпні-вересні 1960 р. проводилася парашутна підготовка слухачів-космонавтів. У результаті тринадцять слухачів повністю виконали програму підготовки й одержали високу оцінку. Їм було привласнене звання “інструктор парашутно-десантної служби ВПС”. Потім із числа слухачів-космонавтів була створена спеціальна група для прискореної підготовки до першого космічного польоту. У неї були відібрані шість чоловік: П.Р. Попович, А.Г. Ніколаєв, Ю.А. Гагарін, Г.С. Тітов, В.С. Варламов і А.Я. Карташов. 16 липня за медичними показниками був відсторонений А.Я. Карташов, 24 липня – В.С. Варламов. Замість тих, що вибули, у групу були включені Г.Г. Нелюбов і В.Ф. Биковський. Ці шестеро одержали пріоритет притренуваннях, інші слухачі готувалися по менш інтенсивній програмі. Для слухачів спецгруппы був розроблений самостійний календарний план навчання, спеціальних випробувань і тренувань. В основу плану покладена програма підготовки космонавтів, затверджена Міжвідомчою науково-технічною радою по космічних дослідженнях АН СРСР і Головнокомандуючим ВПС. Підготовка космонавтів складалася з комплексу спеціальних медичних досліджень, випробувань і тренувань, різнобічної загальфізичної підготовки, вивчення об’єкта “Восток-3А”, а також спеціальних теоретичних курсів. У жовтні 1960 р. зі слухачами-космонавтами провели перші тренування в тренажері “Восток-3А” у ЛІІ, де на базі однієї з лабораторій був створений спеціальний тренажер, із грудня тренування стали регулярними.Положення про космонавтів Союзу РСР було затверджено Постановою РМ СРСР № 861-361 від 8 серпня 1960 р. А наказом ЦПК ВПС № 001 від 4 січня 1961 р. слухачі-космонавти спецгруппы – капітани Быковский В.Ф., Миколаїв А.Г., Попович П.Р., ст. лейтенанти Гагарін Ю.А., Нелюбов Г.Г., Тітов Г.С. – успішно виконали програму спеціальних медичних досліджень, випробувань, тренувань і гарні знання, що показали, спеціальних теоретичних дисциплін, були допущені до іспиту “на готовність до виконання обов’язків космонавта”.6 січня 1961 р. Головком ВПС підписав наказ про призначення комісії із прийому іспитів у першої шістки слухачів. У неї ввійшли представники ВПС, ОКБ-1, ЛИИ, заводу №918 і Академії наук СРСР. Головою комісії був призначений генерал-лейтенант Н.П. Каманін, заступник начальника бойової підготовки ВПС по космосі, керівник підготовки космонавтів. 14 січня 1961 р. завершилося медичне обстеження кандидатів. Рішенням Головної медичної комісії всі шестеро минулого допущені до виконання космічного польоту. 17 січня 1961 р. у філії ЛИИ перші слухачі-космонавти здавали екзамени з конструкції, експлуатації й навичкам керування космічним кораблем “Восток-3А”. Перші іспити на присвоєння кваліфікації “космонавт ВПС” приймали: генерал-лейтенант Н.П. Каманін, військові медики генерал-майор А.Н. Бабійчук, генерал-лейтенант Ю.М. Волинкін (ДНДІАІКМ), генерал-лейтенант В.Я. Жмутів (НДАГ), полковники В.И. Яздовський (ДНДІАІКМ) і Е.А. Коропов (ЦПК), а також академік Н.М. Сісакян (АН СРСР), К.П. Фєоктістов (ОКБ-1 ДКОТ), С.М. Алексєєв (завод № 918 ДКАТ), М.Л. Галлай (ЛИИ ДКАТ). Під час іспиту слухач-космонавт займав місце в кабіні діючого макету космічного корабля “Восток-3А” і протягом 40-50 мінут доповідав комісії про призначення корабля, його устаткуванні, про дії космонавта на різних етапах польоту від посадки в кабіну корабля на старті й до приземлення. Під час доповіді й після доповіді члени комісії задавали питання. У результаті двоє отримали оцінку “4″, інші – “5″. 18 січня в ЦПК відбувся екзамен зтеоретичного курсу космічного польоту. Всі шестеро здали іспит на “відмінно”. 25 січня 1961 р. Наказом Головкому ВПС № 21 всі шестеро були призначені на посади космонавтів. Із цього часу космонавти почали інтенсивну підготовку до першого польоту по одновитковій програмі.20 лютого 1961 р. космонавти приступилися до занять на заводі № 918 по вивченню скафандра, крісла, переносного аварійного запасу. 17-24 березня 1961 г. космонавти перший раз відвідали НДІП-5 МО СРСР, де провели тренування в монтажно-іспитовому корпусі на космічному кораблі “Восток-3КА”.Якщо підготовка людей до космічного польоту почалася з 1959 р., то створення ракетно-космічної техніки для його здійснення розгорнулася на кілька років раніше, втілюючи в життя ще більш давні ідеї вітчизняних теоретиків космонавтики К.Э. Ціолковського, Ф.А. Цандера й ін.Щоб здійснити перший політ у космос, необхідно було створити й випробувати потужну ракету-носій, здатну вивести на орбіту корабель потрібної ваги, створити космічний корабель зі складною апаратурою, здатної підтримувати нормальні життєві умови для людини під час польоту, і апаратурою для керування й орієнтації корабля в просторі; треба було вирішити проблему повернення корабля, що входить в атмосферу з космічною швидкістю, і створити систему, що забезпечує безпечну посадку; необхідно було розробити засоби надійного зв’язку в польоті, наземну систему контролю за польотом корабля[4].Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів (РМ) СРСР 569-264 від 22 травня 1959 р. “Про об’єкт “Восток”" було встановлено, що головними організаціями по створенню об’єкта “Восток” є ОКБ-1, ОКБ-456, ОКБ-2 ДКОТ РМ СРСР, НДІ-885 ГК РМ СРСР по радіоелектроніці, НДІ-944 ДК РМ СРСР по суднобудуванню, НДІ-1 ДКАТ РМ СРСР, ОКБ МЕІ Міністерства вищої освіти СРСР, ДСКБ Спецмаш, НДІ-4 МО СРСР і низка інших.Триступінчаста ракета-носій (РН) 8ДО72ДО – перший носій пілотованих космічних кораблів (КК). У період перших запусків цю ракету-носій у пресі називали просто “потужною багатоступеневою ракетою-носієм”. Слово “Восток” стосовно до неї стало використовуватися з 1967 р., коли вона вперше була продемонстрована на авіасалоні в Лє-Бурже, у Франції. Її створили в ОКБ-1 в 1959-1960 р.р. на базі двоступінчастої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-7 (8ДО71) з додаванням 3-ої ступені від РН 8ДО72, що запускала до Місяця перші автоматичні станції. Виявилося, що ця місячна ракета після деяких доробок може вивести на орбіту КК масою 4,5 т. Перші два щаблі РН “Восток” повторювали конструктивно-компоновочну схему попередніх варіантів Р-7. Ця схема залишається незмінної для всього сімейства “сімок” (РН типу Р-7) дотепер. Киснево-гасовий ЖРД РД-0105 тягою 5,04 тс для третього щабля (блок “Е”) РН 8ДО-72 був розроблений в 1959-1960 гг. в ОКБ-154 ДКАТ під керівництвом головного конструктора С.А. Косберга разом з ОКБ-1.Перший у світі пілотований космічний корабель-супутник був розроблений в ОКБ-1. Роботи із проектування пілотованого корабля почалися в проектному 9-му відділі під керівництвом М.К. Тіхонравова ще до запуску Першого супутника, на початку 1957 р., а 15 лютого 1958 р. С.П. Корольов поставив конкретне завдання – розробити одномісний космічний корабель для польоту людини в космос. Робота зі створення першого у світі КК для польоту людини була офіційно затверджена постановою ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 травня 1959 р. № 569-264 по темі “Восток”. У ньому було поставлене завдання розробки експериментального варіанту корабля-супутника, що повинен був створити передумови для розробки супутника-розвідника, “а також супутника, призначеного для польоту людини”. Корабель проектувався розраховуючи на запуск носієм на базі міжконтинентальної ракети Р-7 з додатковим 3-м щаблем. Основні проблеми були пов’язані з поверненням космонавта на Землю. Ще наприкінці 1957 р. дослідження показали, що оптимальна форма апарата, що спускається – тупий конус (з округленим носом і сферичним днищем) діаметром близько 2 м. Однак до ескізного проекту ця ідея не дійшла. У квітні 1958 р. стало відомо, що перевантаження 10g цілком стерпне для пілота. Тому погодилися на вже вивчену конструкцію сфери зі спуском по балістичній траєкторії.У результаті досліджень і пророблень проектний відділ № 9 ОКБ-1 випустив звіт “Матеріали попереднього пророблення питання про створення супутника Землі з людиною на борті (об’єкт ОД-2)”, затверджений Головним конструктором С.П. Корольовим 15 вересня 1959 р. Головним проектантом став К.П. Фєоктістов, який сам злітав у космос в 1964 р. на першому багатомісному КК “Восток”. У звіті вказувалося, що за допомогою триступінчастої ракети на орбіту штучного супутника Землі (ШСЗ) можна вивести корабель масою 4, 5-5,5 т (залежно від 3-й щабля) з людиною й необхідним для його польоту встаткуванням. При балістичному спуску сферичного апарата перевантаження, що спускається, не перевищать 8-9 g. Щоб не ускладнювати конструкцію апарату, що спускається (СА) системою м’якої посадки, вирішили піти на катапультування пілота на висоті 8-10 км і посадку його на парашуті. СА повинен приземлятися окремо на власному парашуті. Устаткування для орбітального польоту й ТДУ розташовувалися над СА в окремому відсіку. СА при русі по орбіті був укладений усередині несучого корпусу головної частини РН. В ОКБ-1 відразу ж почали розробку конструкторської документації й видали технічні завдання в суміжні організації. У процесі проектування компонування корабля було істотно змінене, і приладовий відсік із ТДУ розташовувалися нижче апарату, що спускається. Уже в 1959 р. у виробництво пішли креслення на корпус корабля, до осені була в основному готова інша робоча документація.Завдання по здійсненню перших польотів людини в космос були визначені постановою № 1386-618 від 10 грудня 1959 р. У програму входили створення не лише пілотованого корабля-супутника “Восток-3″, що отримав індекс 3ДО, але й аналогічного за компонуванням, але відмінного за устаткуванням супутника “Восток-2″ (об’єкт 2ДО, пізніше “Зеніт-2″), а також спрощеного корабля “Восток-1″ (1ДО) для відпрацьовування систем. Фактичне керівництво роботами здійснювала Комісія Президії РМ СРСР з військово-промислових питань. На Раду Головних конструкторів на чолі із С.П. Корольовим покладало вирішення науково-технічних питань польоту людини в космос.У створенні корабля брали участь більше ста організацій і підприємств різних відомств.Головними підприємствами були: ОКБ-1 ДКОТ – виготовлення космічного апарата й доробка ракети-носія, ОКБ-456 ДКОТ – створення двигунів 1-й і 2-й щаблів РН, НДІ-885 ДКРЕ – створення систем керування РН, приладів системи керування корабля, ОКБ-154 ДКАТ – створення двигуна 3-й щабля РН, ОКБ-2 ДКОТ – створення гальмової рухової установки, ГСКБ Спецмаш ДКОТ – створення комплексу наземного встаткування, ОКБ-567 ДКРЕ – створення радиотелеметрической апаратури, НДІ-944 ГКС – створення апаратури систем керування РН і корабля, НДІ-4 МО СРСР, ОКБ МЕІ МВО РСФСР – розробка радіотехнічного комплексу засобів вимірів, зв’язку, служби єдиного часу, керування й спостереження за космічним кораблем, Філія ЛІІ ДКАТ – створення пульта пілота, НДЕІПДС ДКАТ – створення парашутних систем СА й крісла-катапульти, завод № 918 ДКАТ – створення скафандра, крісла-катапульти, Наза, ОКБ-124 ДКАТ – створення систем кондиціювання й терморегулювання, ДНДІАІКМ МО СРСР – практична підготовка космонавтів до польоту.26 квітня 1960 р. С.П. Корольов затвердив ескізний проект “Востока-1″. Одночасно з розробкою ескізного проекту йшло виробництво корабля. Спрощений корабель уже існував і був практично готовий до випробувань. Постановою Уряду від 4 червня 1960 р. № 587-238 “Про план освоєння космічного простору на 1960 і першу половину 1961 р.” встановлювалися строки запусків кораблів: травень 1960 р. – два кораблі 1КП (найпростіших) без системи життєзабезпечення (СЖО) ітеплозахисту; до серпня 1960 р. – три кораблі 1К для відпрацьовування систем корабля й розвідувальної апаратури; вересень – грудень – два кораблі 3К для відпрацьовування СЖО.15 травня 1960 р. з пускової установки першої площадки полігону Тюра-Там був здійсний пуск РН 8ДО72ДО, що вивела на орбіту Землі перший радянський космічний корабель-супутник масою 4540 кг. Корабель 1КП не був оснащений системою життєзабезпечення, системою приземлення й не покривався теплозахистом. Усередині був установлений вантаж-макет, що імітує вагу людини. Через чотири дні ТАРС повідомив: “Відповідно до програми, 19 травня о 2 год 52 хв для здійснення спуска корабля… була передана команда на включення гальмівної рухової установки й відділення герметичної кабіни. Гальмівна рухова установка спрацювала, при цьому здійснювалася передбачена стабілізація корабля під час роботи… Однак у результаті несправності, що з’явилася до цього часу, в одному із приладів системи орієнтації… напрямок гальмівного імпульсу відхилилося від розрахункового…”[5]. Однак, незважаючи на це, перший політ найпростішого корабля 1КП вважали досить успішним.28 липня 1960 р. була почата спроба запуску другого космічного корабля-супутника. Це був уже повністю оснащений експериментальний корабель 1К №1: його СА був оснащений системою посадки й покритий теплозахистом. У контейнері, що катапультувався, розміщалися собаки Лисичка й Чайка. Через неполадки запуск не вдався, СА впав на території вимірювального пункту № 1. Собаки загинули. Ніякого повідомлення про цей пуск опубліковано не було.19 серпня 1960 р. був успішно запущений Другий космічний корабель-супутник (1К № 2) вагою 4600 кг. На його борті в установці, що катапультується, в спеціальному контейнері перебували собаки Білка й Стрілка. В окремому герметичному контейнері, розташованому в тій самій установці, що катапультується, перебували пацюки й миші, комахи, рослини й гриби. У СА були поміщені насіння різних сортів кукурудзи, пшениці, гороху, щоб перевірити вплив космічного польоту на їхню врожайність. Медично-біологічні експерименти, поставлені на кораблі-супутнику, дозволили довідатися про особливості життєдіяльності живих організмів у невагомості, про вплив на них радіації. 20 серпня по команді із Землі на кораблі був запущений цикл спуску. Була включена ТДУ, корабель зійшов з орбіти, і його СА успішно приземлився. ТАРС повідомив: “Корабель-супутник і капсула, що відділилася від нього, з піддослідними тваринами благополучно приземлилися… Собаки Білка й Стрілка після польоту й приземлення почувають себе добре”[6]. Уперше в історії людства живі істоти, здійснивши космічний політ, благополучно повернулися на Землю.1 грудня 1960 р. був запущений Третій космічний корабель-супутник із собаками Пчьолкою й Мушкою на борті. На борті перебували й інші піддослідні тварини. У добовому польоті корабель поводився нормально, але під час роботи ТДУ почалися неполадки. КК міг приземлитися поза територією СРСР, і на цей випадок на борті корабля 1К стояла система автоматичного підриву об’єкта (АПО), що підірвала апарат, що спускався. Собаки Пчьолка й Мушка загинули. Запуск останнього космічного корабля-супутника серії 1К (№ 6) із собаками Кометою й Шуткой відбувся 22 грудня 1960 р. Корабель виконав суборбітальний політ з максимальною висотою підйому 214 км, а СА із собаками успішно приземлився в Красноярському краї в 60 км від м. Тура.Паралельно з літними випробуваннями спрощених експериментальних кораблів в ОКБ-1 ішла робота над пілотованим кораблем 3К. Проектанти К.П. Фєоктістова знайшли можливість прискорити його створення, відмовившись від частини передбачених проектом систем. Проект спрощеного “Востока” для польоту людини одержав індекс 3КА.10 вересня 1960 р. Д.Ф. Устінов, Р.Я. Маліновський, К.Н. Руднєв, М.В. Кєлдиш, С.П. Корольов і інші подали в ЦК КПРС доповідну записку, у якій пропонувалося прискорити роботи зі здійснення польоту першої людини в космос і виконати 1-2 пуски корабля “Восток-1″ у жовтні-листопаді 1960 р., два пуски “Восток-3А” у листопаді-грудні й здійснити орбітальний політ людини в грудні 1960 р. Підготовку пілотів планувалося завершити до 1 грудня 1960 р.[7] 11 жовтня 1960 р. вийшла постанова ЦК КПРС і СМ СРСР № 1110-462, у якій пропонувалося “здійснити підготовку й запуск космічного корабля “Восток” (3КА) з людиною на борті в грудні 1960 р. і вважати це завданням особливої важливості”[8]. Поспіх був викликаний тим, що американці планували перший пілотований політ свого астронавта на початок 1961 р. Після запуску Першого супутника втратити пріоритет в освоєнні космосу було не можна. На заводі № 88 почалося виготовлення кораблів серії 3КА для безпілотних випробувань і пілотованих польотів.КК “Восток-3А” (об’єкт 3КА) був призначений для пілотованого польоту по орбіті навколо Землі одного космонавта. Корабель складався із двох відсіків: апарата, що спускається (СА) і приладового відсіку з гальмінвною руховою установкою ТДУ-1. СА мав майже сферичну форму, мав три люки діаметром 1 м: один у ніг космонавта – технологічний, другий над його головою – для посадки космонавта в СА й катапультування, третій – люк парашутного контейнера. У СА було три ілюмінатори, зовні він покривався теплоізоляцією. У СА перебували запаси води, їжі і ємності для збору відходів. Космонавт протягом усього польоту перебував у рятувальному скафандрі СК-1, підключеному до бортової СЖО. СК-1 мав можливість підтримувати перебування космонавта в разгерметизованій кабіні протягом 4 годин і при катапультуванні на висоті 10 км. Скафандри СК-1 були розроблені й виготовлені на заводі № 918 під керівництвом головного конструктора С.М. Алексєєва. Космонавт мав можливість підтримувати двосторонній радіозв’язок із Землею по одній УКВ і по двох КВ-радіолініях (система “Заря”). КВ-передавачі системи “Сигнал” призначалися для передачі даних про самопочуття космонавта. Комплект радіоапаратури “Рубин”, розроблений ОКБ МЕІ під керівництвом головного конструктора А.Ф. Богомолова, забезпечував траєкторні виміри. В ОКБ МЕІ була розроблена й радіотелеметрична система “Трал”. На борті був широкомовний радіоприймач. Два комплекти приймачів і дешифрувальних пристроїв командної радіолінії забезпечували прийом на кораблі 63 керуючих команд. Для керування кораблем були система орієнтації й спуска “Чайка”, створена в ОКБ-1, оптичний орієнтир “Взор”, приладова дошка, пульт керування й ручка орієнтації, розроблені в ЛІІ. Приладовий відсік (ПО) являв собою два з’єднаних основами усічених конуси. У ньому розміщалася апаратура, що забезпечує роботу корабля в орбітальному польоті. Зовні на ПО розміщалися два комплекти газових ракетних двигунів (ГРД) системи орієнтації КК, що працювали на стислому азоті, який надходив зі сферичних балонів, що також розташовувалися на ПО. Крім того, на ПО розміщалися сферичні балони зі стисненим повітрям для СЖО, антени переговірної радіолінії Кв-діапазону, антени радіоконтролю орбіти (РКО), антена широкомовного приймача, антени системи “Сигнал”, антени радіотелеметричної системи, жалюзі радіатора-випромінювача системи терморегулювання, датчик сонячної орієнтації. Електроживлення систем корабля здійснювалося від срібно-цинкових акумуляторних батарей, створених у ВНДІІТ під керівництвом головного конструктора Н.С. Лідоренко.СА здійснював посадку по балістичній траєкторії. Парашутна система СА, розроблена в НДЕІ ПДС, мала витяжний парашут, гальмовий парашут, що розкривався на висоті 4 км, основний, він розкривався на висоті 2,5 км, і запасний парашути. Двигунів м’якої посадки СА не мав. Космонавт повинен був здійснити посадку окремо від СА. Він катапультувався із СА разом із кріслом на висоті близько 7 км, потім відділявся від крісла разом із запасним парашутом і аварійним запасом, що носиться (НАЗ). Спочатку витягався гальмовий парашут і на висоті 4 км – основной. Запасний парашут уводився у випадку відмови основного. При штатному польоті все керування кораблем відбувалося автоматично, однак космонавт мав можливість вручну зорієнтувати корабель і видати гальмовий імпульс для посадки. На систему ручного керування вирішено було поставити кодовий замок із шифром – через неможливість представити реакцію й дії людини в невідомих умовах космічного польоту. Кодове число (125) помістили в запечатаний конверт, вручений Ю.А. Гагаріну перед стартом.Надалі від кодового замка відмовилися.Кораблі 3КА для польоту людини могли бути готові не раніше лютого 1961 р. і 22 лютого Державна комісія під головуванням К.Н. Руднєва вирішила з метою прискорення відпрацьовування корабля запускати перший “Восток-За” з недоробками на початку березня, а другий – тільки після завершення випробувань повного комплекту апаратури. Перед другим пуском треба було виконати кілька катапультувань на старті, закінчити морські випробування скафандра й НАЗу, провести випробування нових осушувачів СЖО. Запуск першого корабля 3КА міг відбутися 2-3 березня, другого – 20-25 березня, а пуск із людиною – наприкінці березня або початку квітня.9 березня 1961 р. був виведений на орбіту Четвертий космічний корабель-супутник (3КА №1). Програма польоту в точності імітувала одновитковий політ людини. Це був найважчий безпілотний корабель-супутник – 4700 кг. У кріслі пілота – манекен “Іван Іванович” у скафандрі. У СА розміщався контейнер (який не катапультувався) із собакою Чорнушкою. Апарат, що спускається, приземлився після одного витка навколо Землі в 260 км на схід від м. Куйбишева.16 березня 1961 р. космонавти вилетіли на полігон, причому спочатку полетіли в м. Куйбишев. 17 березня були на полігоні. З “шістки” у той час визначилися три першочергових кандидати: Ю.А. Гагарін, Г.С. Тітов, Г.Г. Нєлюбов. 20 і 21 березня 1961 р. на полігоні вони провели тренування з надягання скафандру, вивчали організацію приводнення й пошуку на воді. 25 березня космонавти повернулися в Москву.25 березня 1961 р. був запущений і успішно виведений на орбіту п’ятий космічний корабель-супутник (3КА №2) з манекеном і собакою Звьоздочкою.29 березня 1961 р. Державна комісія під головуванням К.Н. Руднєва заслухала доповідь С.П. Корольова про підсумки пусків семи КК “Восток” і про готовність до запуску людини. У цей же день під головуванням Д.Ф. Устінова відбулося засідання, на якому була підтверджена готовність до пілотованого польоту. Тоді ж прийняли рішення, що КК не буде мати систему аварійного підриву[9]. Пуск пропонувалося провести в період з 10 до 20 квітня.3 квітня 1961 р. відбулося засідання Президії ЦК КПРС. Після доповіді Д.Ф. Устінова Президія дала дозвіл провести перший у світі політ людини у космос. 5 квітня на полігон відправилася група космонавтів на чолі з Н.П. Каманіним. Космонавти летіли на різних літаках: на одному – Ю.А. Гагарін, Г.Г. Нєлюбов і П.Р. Попович, на другому – Г.С. Тітов, А.Г. Миколаїв, В.Ф. Биковський. За тиждень до старту Н.П. Каманін у своєму щоденнику зробив такий запис: “Отже, хто ж – Гагарін або Тітов? У мене є ще кілька днів, щоб остаточно вирішити це питання. Важко вирішувати, кого посилати на вірну смерть, і настільки ж важко вирішити, кого із двох-трьох гідних зробити світовою популярністю й навіки зберегти його ім’я в історії людства”[10].6 квітня С.П. Корольов, М.В. Кєлдиш і Н.П. Каманін затвердили завдання космонавтові на одновитковий політ. У ньому були зазначено мету польоту й дії космонавта при нормальному його ході, а також у позаштатних ситуаціях. У цей же день Ю.А. Гагарін і Г.С. Тітов примірили скафандри й підігнали під себе підвісну парашутну систему. Тоді ж відбулося закрите засідання Державної комісії з готовності корабля й ракети-носія до пуску. У підсумку голова комісії К.Н. Руднєв вирішив зробити запуск 11-12 квітня 1961 р.8 квітня відбулося засідання Держкомісії. На ньому обговорили й затвердили завдання космонавтові на політ, заслухали доповіді про готовність засобів пошуку. Ю.А. Гагарін був затверджений першим пілотом, а Г.С. Тітов – запасним. Потім обговорили можливість допуску на місце посадки спортивних комісарів Федерації авіаційного спорту для оформлення польоту – як світовий рекорд. Вирішили: при складанні документів “не допускати розголошення секретних даних про полігон і носій”.10 квітня Н.П. Каманін повідомив Ю.А. Гагаріну й Г.С. Тітову про їхні призначення на здійснення першого космічного польоту. У цей же день відбулася зустріч К.Н. Руднєва, К.С. Москаленка, С.П. Корольова з усіма шістьома космонавтами. Були присутні також В.П. Мішін, Л.А. Воскресенський, Б.Е. Черток і ще близько 20 чоловік. Увечері відбулося врочисте засідання Держкомісії, де С.П. Корольов доповів про готовність корабля й ракети до пуску. Потім відбулася зустріч Держкомісії із представниками преси.11 квітня вранці РН 8ДО72К с кораблем 3КА № 3 вивезли на старт, а К.П. Фєоктістов провів заняття з космонавтами. Удень на стартовому комплексі Ю.А. Гагарін зустрівся з бойовим розрахунком, що готовив ракету й корабель до пуску. Після зустрічі Ю.А. Гагаріна й Г.С. Тітова розмістили в “будиночку” на 2-ій площадці, там вони, а також начальник ЦПК Е.А. Коропів і Н.П. Каманін провели ніч перед стартом. Космонавти пообідали “космічною” їжею.12 квітня спозаранку відбулося передпускове засідання Держкомісії. Космонавти в цей час надягали скафандри й прибули на старт о 6 год 50 хв. Ю.А. Гагарін доповів про готовність до польоту Голові Державної комісії К.Н. Руднєву, потім направився до корабля, його супроводжували провідний конструктор О.Г. Іванівський і провідний спеціаліст по скафандрах Ф.А. Востоков.О 9 год 6 хв 59 сек. КК із Ю.А. Гагаріним на борті стартував, о 9 год 9 хв відбулося відділення першого щабля. У повідомленні ТАРС про перший у світі польот людини в космічний простір говорилося: “12 квітня 1961 р. у Радянському Союзі виведений на орбіту навколо Землі перший у світі космічний корабель-супутник “Восток” з людиною на борті. Пілотом-космонавтом космічного корабля-супутника “Восток” є громадянин Союзу Радянських Соціалістичних Республік льотчик майор Гагарін Юрій Олексійович…”[11]. Після виведення на орбіту корабель став повільно обертатися. На вимірювальних пунктах почули голос Гагаріна: “Об’єкт трохи обертається вправо. Добре! Краса! Самопочуття гарне. Продовжую політ. Все відмінно проходить”. Ю.А. Гагарін спостерігав Землю, зірки й космічний простір, реєстрував показники приладів, усе записував на плівку бортового магнітофона й у бортжурнал. У невагомості від нього “сплив” олівець. У бортовому магнітофоні задовго до закінчення польоту закінчилася плівка, і Ю.А. Гагарін вручну перемотав її на середину й продовжив запис, тому частина запису польоту на плівці бортового магнітофону відсутній.Відразу після відділення корабля була включена циклограма посадки. О 9 год 51 хв почалася побудова орієнтації, і о 9 год 55 хв 10 сек корабель був зорієнтований для спуску з орбіти. О 10 год 25 хв 34 сек пройшло включення ТДУ, але вона виключилася за 0,5-1,0 сек до розрахункового часу. Після вироботки горючого магістралі наддуву двигуна залишилися відкритими, і в них, а також у кермові сопла по тангажу й рисканью під тиском близько 60 атм став надходити азот. Це призвело до закручування корабля. Дострокове відключення ТДУ порушило штатну циклограму спуска, і команда на автоматичний поділ СА й ПО не пройшла. Вони розділилися по резервному варіанті від термодатчиків на висоті 130 км (із затримкою від штатної циклограми на 10 хв). Катапультування пройшло на висоті близько 7 км. На спуску, крім того, до основного розкрився запасний парашут, а космонавт кілька хвилин не міг відкрити клапан подиху. В іншому посадка в районі дер. Смєловка Саратовської області була нормальною.Розрахункове місце посадки було в 110 км південніше м. Сталінграду[12], але космонавт приземлився з великим перельотом, у добре знайомих йому місцях: у м. Саратові він вчився, у м. Енгельсі проходив парашутну підготовку. ТАРС повідомило: “…О 10 годині 55 хвилин московського часу радянський корабель “Восток” здійснив благополучну посадку в заданому районі Радянського Союзу”. Про роздільне приземлення корабля й космонавта не повідомлялося. Першими людьми, яких після приземлення побачив Ю.А. Гагарін, були колгоспниця А.А. Тахтарова і її внучка Рита. На ЗИЛ-151 прибув майор А.Н. Гасієв, що доставив космонавта до ракетного дивізіону у дер. Підгір’я. Після доповіді по телефоні командирові дивізії ППО генерал-майорові Ю.С. Вовку Ю.А. Гагарін відправився до місця посадки корабля. На шляху його знайшов вертоліт МІ-4. На ньому Гагаріна доставили на військовий аеродром м. Енгельса, а звідти в м. Куйбишев. У літаку разом з Ю.А. Гагаріним вилетіли зам. командуючого ВПС СРСР генерал-полковник Ф.А. Агальцов, лікар В.Г. Волович, провідний інженер по спорядженню космонавта А.М. Бахрамов, спортивний комісар И.Г. Борисенко, кінооператор М.М. Рафіків. В.Г. Волович провів перше післяполітне обстеження Ю.А. Гагаріна. У м. Куйбишеві Ю.А. Гагарін був розміщений на обкомівській дачі. Там під головуванням К.Н. Руднєва пройшло засідання Держкомісії, на якому, крім членів комісії, були присутні секретарі обкому КПРС, командування Приволзького військового округу. Ю.А. Гагарін доповів і відповів на питання.14 квітня Указами Президії ВР СРСР Ю.А. Гагаріну привласнено звання Герой Радянського Союзу й “Льотчик-космонавт СРСР”. І в той самий день на борті літака ИЛ-18 Ю.А. Гагарін вилетів з м. Куйбишева в Москву. В 50 км від Москви літак зустріла сімка винищувачів МИГ-15 і зайняла місце почесного ескорту. В аеропорті Внуково відбулася врочиста зустріч першого космонавта планети Ю.А. Гагаріна. Ю.А. Гагарін відрапортував першому секретареві ЦК КПРС, голові РМ СРСР Н.С. Хрущьову про успішне завершення космічного польоту. Урочиста зустріч Ю.А. Гагаріна відбулася в Москві на Червоній площі. У Великому Кремлівському Палаці був влаштований прийом “на честь видатного подвигу вчених, інженерів, техніків і робітників, що забезпечили успішне здійснення першого у світі польоту людини в космічний простір, на честь першого у світі космонавта Юрія Олексійовича Гагаріна”. У Георгієвськом залі палацу відбулася церемонія вручення нагород Ю.А. Гагаріну. Секретар Президії ВР СРСР М.П. Георгадзе оголосив Указ про присвоєння Ю.А. Гагаріну звання Героя Радянського Союзу. Голова Президії ВР СРСР Л.И. Брежнєв вручив йому орден Леніна й Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.15 квітня ранком в ОКБ-1 пройшов мітинг за участю С.П. Корольова і Ю.А. Гагаріна. Ю.А. Гагарін підписав доповідь про політ на кораблі-супутнику “Восток”, що потім був включений в “Справу про рекорди першого космічного польоту”. АН СРСР і МЗС СРСР влаштували в московському Будинку вчених прес-конференцію, на яку були запрошені представники радянської й іноземної преси, дипломатичний корпус, члени президії АН СРСР, видні вчені, представники громадських організацій Москви. Після свого виступу академік А.Н. Нєсмєянов вручив Ю.А. Гагаріну золоту медаль К.Э. Ціолковського, якою Президія Академії наук нагородила героя за здійснення першого у світі космічного польоту на кораблі-супутнику “Восток”.16 квітня 1961 р. зійшов з орбіти й припинив своє існування, згорівши в щільних шарах земної атмосфери, останній щабель РН “Восток”, що вивів на навколоземну орбіту КК “Восток” з Ю.А. Гагаріним на борті.Так польотом Ю.А. Гагаріна на кораблі-супутнику “Восток” почалася ера польотів людини в космос. В.І. Івкін, к.і.н, член-корр. РАРАН,
Л.В. Успенська, член-корр. РАКЦ
___________________________________________________________
___________________________________________________________
[1] Складено на підставі опублікованих джерел, а також із залученням документів, що опубліковані у збірнику документів РГАНТД “Людина. Корабель. Космос” (М., Новий Хронограф, 2011. 848 с.).
[2] З 15 квітня 1968 р. академія має ім’я Ю.А. Гагаріна.
[3] Комісія була створена 30 квітня 1959 р. наказом Головкому ВПС і начальника Головного військово-медичного управління в складі начальника служби авіаційної медицини ВПС генерал-майора м/с А.Н. Бабійчука, начальника ДНДІАІКМ, полковника м/с А.Г Кузнєцова, майбутнього начальника ЦПК полковника м/с Е.А. Карпова.
[4] Див. Успехи СССР в исследовании космического пространства. С. 432.
[5] Див. “Освоение космического пространства в СССР. 1959-1967″. М., 1971. С. 239-240.
[6] Там же. С. 240.
[7] Известия ЦК КПСС. 1991. № 5. С. 101-102.
[8] Там же. С. 111-113.
[9] Див. Каманин Н.П. Скрытый космос. М., 1995. С. 38-39.
[10] Каманин Н.П. Скрытый космос. С. 45. Можна припустити, що Н.П. Каманін трохи перебільшує свою роль у виборі першого космонавта. Імовірно, що думка Головного конструктора С.П. Корольова моглася стати вирішальної.
[11] Див. “Освоение космического пространства в СССР. 1959-1967″. М., 1971. С. 278.
[12] м. Сталінград було перейменоване у м. Волгоград 10 листопада 1961 р. за рішенням XXII з’їзду КПРС.
