Людина і Космос

Походження Всесвіту

Шевцов Василь Юхимович
к.т.н., доцент Діпропетровського національного університету

Передмова

    Любі друзі! Сьогодні ми вирушаємо з вами в незвичайну подорож, в країну, де те, що здавалось дійсним може стати оманливим, а фантастичне-реальним. Щоб нам не заблукати в цій незвичайній країні, кордони якої лежать за обрієм наших знань, ми повинні мати своєрідний компас і детектор одночасно; своєрідне правило, за яким можливо відрізнити те, до чого потрібно прислухатись і придивлятись, від того, що може бути плодом хворобливої уяви. Таке правило сформулювали ще філософи давньої Греції:"За всю свою історію людство не виробило ні одного поняття, крім тих що отримані в особистому досвіді." Як розуміти це правило?

Один професор-лінгвіст вигадав таку фразу:"Глока коздра штеко бодланула бокра і кудряче бокрика." Це речення побудовано за всіма правилами мови, але всі слова вигадані. Ніхто в світі не бачив ні бокрз, ні коздри, і тому ніхто не зможе сказати, що це таке, не зможе ні показати, ні намалювати. А от якби людина дійсно щось побачила, відчула, щось почула, тоді б і розповідь була б інша. Наприклад вам хтось розповідає, що бачив поле, на якому ростуть незвичайні фіолетові вовки, а на їх хвостах блищать зірки. Почувши таке, ви скажете:"Це марення, або просто фантазія, бо тут всі поняття хоч і знайомі, але змішані хаотично, як це буває у шизофреників, чи у фантазерів." А тепер уявіть собі іншу ситуацію. Ви зустріли в глухому лісі мисливця, який в своєму житті не бачив не те що телевізора, а, навіть, електричної лампочки. Розмовляючи з вами, він починає вам розповідати про принципи роботи електронної обчислювальної машини, про її можливості і таке інше. Ось тоді ви і повинні запитати:"А звідки він це знає?" Може щось тут і не так, але відкидати його розповідь не слід. Треба ретельно перевірити почуту інформацію, тобто інформацію, яка виходить за межі нашого розуміння навколишньої природи.

Другим правилом буде погляд крізь призму законів природи, через гармонію її архітектури. Уявіть собі таку ситуацію:на будівельному майданчику лежить безліч будівельних конструкцій. А ви будуєте дім і вам треба знайти, наприклад, перекриття для пройому під вікно. Із всього що там є ви берете, наймовірніше, саме те, що вам потрібно. Так само і при побудові нової фізичної теорії.

1.Класичні моделі.

Існуючі концепції походження та розвитку Всесвіту виходять з двох моделей. Згідно з першою Всесвіт виник завдяки "вибуху" матеріального згустку з надзвичайно високою енергією. Ця подія відбулась близько 20 міліардів років тому. І з тих часів усе живе енергією цього вибуху. Ця модель досить гармонійно поєднує багато експериментальних даних з існуючими теоретичними положеннями фізики та астрономії. І все було б гаразд, якби не деякі запитання. Що це була за точка і чому вона "вибухнула"? Якщо нічого крім цієї точки не було, то де взялась різниця потенціалів ( завдяки якій тільки і можливий процес розширення)? Якщо енергія поступального руху може пояснюватись імпульсом вибуху, то де взявся момент імпульсу всієї речовини Всесвіту? Якщо речовина розлітається в простір, то чи був простір , чи не був? І що таке простір? Чому простору так "багато", а речовини в ньому майже немає? Бо щоб долетіти від зірки до зірки необхідно кілька років, навіть якщо ми будемо рухатись зі швидкістю світла...А відносна відстань між електронами в атомі така ж, як і між планетами?! Тобто від атомів і до Метагалактики-одна порожнеча. Та з іншого боку, як би рідко відносно одна одної не знаходились зірки, їх так багато, що вони повинні закрити весь небосхил , а небо світити як суцільне сонце (парадокс Ольберса), але цього ми не бачимо. Куди ж дівається випромінювання зірок? Ці, та безліч інших запитань, (не кажучи про такі довільні припущення, як незмінність швидкості світла в просторі та в часі, гравітаційної сталої, величини електричного та ядерного зарядів, сталої Планка та інших констант, припущення щодо відсутності особливих точок в процесі розширення Всесвіту) ставлять під сумнів всю теорію "вибуху". Не кращі справи і з холодною моделлю походження Всесвіту. Уявіть собі простір, заповнений однорідним складом первісних часток матерії. І ось, в цьому просторі починають діяти сили тяжіння, та інші. починається диференціація та розвиток матерії, розвиток Всесвіту. Та знову ті ж самі, та ще й додаткові питання. Як виник цей первісний стан Всесвіту, і що спонукало його розвиватися?

Відомий астроном і фізик Хойл висунув гіпотезу, альтернативну першим двом. Він говорив, що досить того, щоб за час існування Всесвіту в 1 куб. м. простору, просто так виник один атом водню. Тобто зі збільшенням об'єму простору Всесвіту пропорційно збільшується і кількість речовини і тоді також можна пояснити ті данні спостережень, які мають в своєму розпорядженні астрономи.

Існує ще одна модель, згідно з якою речовина в просторі виникає так само, як краплини дощу під час проходження термодинамічної хвилі. Знижується тиск повітря, підвищується тиск насичених парів води в атмосфері і надлишок вологи конденсується в видимі краплини. Аналогічно, "щось" відбувається в вакуумі, який по сучасних поняттях являється іншим агрегатним станом матерії. Термодинамічну хвилю, яка біжить в вакуумі, визиваючи творення речовини, можна спостерігати в галактиках, які так нагадують звичайні земні циклони. Але й ця модель нічого не говорить про походження Всесвіту, в якійсь мірі такі ж бездоказові, як і класичні. Та, на відміну від останніх, вони дають більше варіантів для наших уявлень. Згідно з розглянутими критеріями довіри до тієї чи іншої інформації, вони задовольняють нас за першим критерієм і, як побачимо далі, в деякій мірі задоволняють і за другим.

     2. Модель Даніїла Андрєєва.

Ми завжди уявляли Всесвіт як нескінчений у часі та безмежний у просторі. Простір Всесвіту має три виміри і в ньому, з нашої точки зору, рухаються кулі зірок і планет. Але це не так . Кожна зірка, кожна планета нагадує «квітку.». В релігіях Сходу це тисячепелюстковий лотос, в моделі Д.Андрєєва це «троянда». З Землі ростуть "пелюстки" простору-часу, як пелюстки в бутоні троянди. Наш фізичний шар простору-часу, рівнозначний поняттю астрономічного Всесвіту, називається в "Троянді Світу" Енроф. Все що відбувається з нами і навколо нас знаходиться в Енрофі. Це "пелюсток" простору-часу, який "з'єднується з аналогічними пелюстками інших зірок і планет. Аналогом можуть служити рівні одного потенціалу в деяких кристалічних структурах, наприклад в металевому провіднику. де частина електронів може подорожувати по о'єднаних. загальних для всіх атомів "електронних поверхнях." Крім Енрофу з Землі "росте" ще двісті сорок один шар простору-часу. Поняття многошаровості Всесвіту головне в концепції Д. Андрєєва. Кожний шар простору-часу відрізняється від інших кількістю просторових координат і координат часу, своєю архітектурою і розмірами, своїм змістом. Так кількість координат часу може бути від нуля до 236. За рідким виключенням кількість координат часу не перевищує кількість координат простору, (кількість просторових для Землі не перевищує шести. Чим більше координат часу. тим більші можливості тих розумних спільнот. які населяють ці шари. Найбільше число координат часу в шарі, де знаходиться Планетарний Логос – 236. Саме Планетарний Логос і «будує» шари простору-часу так само як люди будують різні будівлі. І так само, як призначення різних будівель різне, так і призначення різних шарів, їх розміри і архітектурна різна. Одні сягають самих далеких галактик, другі – кордонів Сонячної системи, треті ледь сягають Місяця, четверті менші за Землю, є такі, що давно «зів’яли і зсохли», а є такі, що тільки будуються. Троянду Землі називають брамфатурою. Подібні брамфатури є і в інших планет та зірок. У зірок вони більші і різноманітніші. Є вони в сузір’ях Галактик, і навіть в Метагалактики. Та не лише великі космічні тіла та системи мають брамфатури. Подібну архітектуру мають деякі атоми і, навіть, деякі елементарні частинки. І все це будується і перебудовується, все еволюціонує разом зі Всесвітом, який «побудував» Всевишній. Ви можете запитати, якщо це правда, то чому ми нічого до сих пір не знали про інші розумні світи, про ці «пелюстки» простору і часу, які знаходяться «біля» нас? Для того щоб відповісти на це запитання, треба уявити собі книгу. Кожний аркуш – це шар простору-часу. Ми знаходимось, як картина, на одному з них. В межах «аркуша» ми можемо рухатись, бачити, творити, та, поки що, не більше. Переходити в інші аркуші ми ще не можемо, але можуть інші, яких ми часто звемо «інопланетянами» ...

Хто з вас захоче більше узнати про те, як, влаштований навколишній світ, хай знайде кращу книгу 1990 року на теренах СНГ, книгу Данііла Андрєєва «Роза мира». Запевняємо вас – не пошкодуєте, бо по своїй глибині, по кількості та незвичайності інформації вона еквівалентна сотням і сотням інших книг.

3. Модель Г.Гюрджієва.

Природа єдина і матеріальна, аж до Абсолюту, хоча матеріальність Абсолюту по щільності та частоті вібрацій інша, ніж матеріальність створюваних їм світів. Градація матеріальності встановлюється за допомогою «Променю творення», в напрямку якого Абсолют створює нескінченну множину світів. Якщо в середині Абсолютного «цілого», самодостатнього і невидимого діє лише один закон, його власний, то в створюваній їм множині світів діють уже три закони, які відповідають трьом силам, необхідним для виконання дії: активна, пасивна і нейтралізуючиа. Матерія ущільнюється, а частота вібрацій зменшується. В наступному світі, створеному в середині попереднього, вміщуються всі можливі, створені Абсолютом світи, та до трьох законів попереднього додаються три закони створеного світу, і сума всіх законів уже буде 6. І так далі. Для нашого «Промені творення» таким світом є наша Галактика, одна з багатьох. В слідуючому із світів – наше Сонце. Кількість законів тут буде вже 12 ( три першого, шість другого та три особистих). Всередині Сонячної системи їх уже 24, а на Землі – 48. З ростом кількості законів, росте якісна різниця матеріальності світу по відношенню до матеріальності вищих світів та Абсолюту. Сонце далеко і його досягають лише грубі ритми (важкі вібрації). Ще більш темним місцем в нашому «Променю творення» є остання сходинка – Місяць, де законів уже 96. Абсолют не може себе проявити в нашому світі, куди його вплив доходить лише в формі речовинних законів, тим більше не може воля Абсолюта проявитись у їх порушенні.

Розвиток «Променя творення» підкоряється універсальному для Всесвіту «закону октави», головним наслідком якого є обов’язкове відхилення від первісно заданого напрямку. В межах кожної октави відхилення обумовлені нерівномірністю інтервалів між послідовними складовими ряду (в музичній октаві семиструнного звукового ряду між кожними двома нотами інтервал дорівнює двом півтонам, за виключенням інтервалів «мі»-«фа» та «сі»-«до», де мають місце півтони). Саме в цих інтервалах має місце зміна первісного напрямку, який відхиляється і переходить в свою протилежність, повертаючись до Абсолюту.

Ми зупинились на цій моделі по ряду причин. По-перше, вона відповідає на найважливіше для фізиків запитання: чому рух електронів навколо ядра проходить без втрат енергії, чому значення багатьох констант руху не змінюється з часом? Більш того, чому все у Всесвіті рухається, хоч через особливість механізмів взаємодії речовини з речовиною та речовини з полями, все давним давно було повинно зупинитись? Знадобилась гіпотеза Н.Бора про те, що в природі існують орбіти, рухаючись по яких електрони не втрачають енергію. Цю гіпотезу прийнято за закон, як експериментальний факт. Та може бути і інше пояснення. Як крутиться колесо водяного млина, поки біжить річка, так і Всесвіт рухається  і живе поки через нього тече річка енергії. Може тому, коли Мойсей (Біблія) спитав: «Господі, де ти? Чи спочиваєш ти, Господі?» – Дух відповів йому: «Я ніколи не сплю, бо якби я заснув хоч на мить раніше Мого часу, все створене перетворилось би в прах в одну мить».

Ця модель дуже нагадує електричний ланцюг, де струм тече від одного полюсу до іншого, завдяки різниці потенціалів джерела струму. Така модель приваблює ще й тим , що розгалуження «Променю творення» дуже схоже на систему кровообігу. Більш того, цю модель можна поєднати з моделлю Д.Андрєєва.

4. Модель розвитку Всесвіту в Буддизмі.

У Буддизмі розвинута ідея періодичності виникнення та розвитку світів. Світів стільки ж, скільки піщинок в Гангу. Час існування кожного Світу окремий і розподіляється на декілька етапів. Ці етапи розділені Хаосом. На кожному з  етапів з’являється Будда, який відновлює Порядок і Гармонію. Є пусті етапи, без Будд, тоді період Хаосу збільшується. Будди дають вчення (дхарму)  пізнання та сприйняття, які дають гармонію (нірвану). Вчення не є вічним, через деякий час воно зникає, і Світ знову занурюється в Хаос до появи нового Будди. За виникнення та розвиток нового  Світу відповідають три образи: творець Світу – Брама, оборонець Світу – Вішну і руйнівник Світу – Шіва. Брама – Геос виникає з Хаосу, із Великої Безодні, з Вод, над якими Дух, що носиться над планом майбутнього Космосу, в безмовності ширяє в першу годину нового пробудження. Брама виходить з Всесвітнього яйця, як Світло, бо його розуміння розкрилось, і він починає роботу в Хаосі по створенню Всесвіту, і сам стає Всесвітом і стає Вішною, охоронцем Всесвіту. Та коли Всесвіт виснажується – Вішна перетворюється в руйнівника Шіву.

Бог часу і карми, буддійський Прометей (і Зевс, як громовержець, одночасно) Індра говорить: «Мені знайомі страшний розпад Всесвіту. Я бачив, як все знищується кожен раз знову і знову в кінці всякого циклу. В цей страшний час кожний атом розпадається на первісні частинки вічності, з яких колись виникло все. Хто порахує Всесвіти, які знову і знову виникали з безформенної безодні цих Вод? Хто порахує переходи епохи світів, які без кінця змінюють один одного...».

Ця модель цікава тим, що вона нагадує нам дуже знайому картину. Пройшла зима, настає весна і людина готує поле до посіву. І ось вона кидає зерна (інформацію) в ріллю (хаос). З’являється, проростає нова рослина (Всесвіт). Вона росте (розширення Всесвіту), зернятко зникло, тепер вся інформація скрізь в рослині (Брама став Всесвітом). Навколо кожної клітини наростають інші (виникнення речовини в просторі «із нічого»). Та ось визрівають нові зерна (Шіва), іде сигнал про те, що функція рослини виконана і вона в’яне і засиха (розпад Всесвіту). Це лише одна модель розвитку Всесвіту. Існують і інші. Є модель, розвинута в стариному зібранні скандинавських пісень, в «Старшій Едді», модель, що розвинута в книзі Чисел Халдеєв, в Зенд-Авесті, в книзі мертвих...

Крім того є моделі Геракліта, Орфея, Піфагора, модель, що викладена в першій книзі «Буття»- «Біблії». І тільки майбутнє покаже, що вірно, а що не відповідає дійсності в цих моделях.

Підсумок.

В розглянутих моделях походження Всесвітуми ми з вами доторкнулись – і не більш – до однієї з великих таємниць пізнання Всесвіту – до його походження. Можна перерахувати безліч книг, в яких викладені міркування по цьому питанню, та не в усіх буде можливість знайти хоч якусь із них. А тому домашнє завдання вам буде таке: напишіть реферат з своїми міркуваннями по любій моделі виникнення та розвитку Всесвіту, яка Вам буде до вподоби. Спробуйте проаналізувати всі плюси та мінуси розглянутої моделі, сформулювати запитання, на які вона дає відповіді і ті, на які треба відповіді ще знайти. А може, ви самі придумаєте свої моделі? Бажаємо Вам побільше фантазії, але обґрунтованої знаннями фізики, астрономії, інших розділів науки.

 Любі друзі!, продовження досліджень В.Ю.Шевцова  ви можете знайти у лекціях курсу Людина і космос.